На
сьогодні в Україні діє більше трьох тисяч музеїв, створених при закладах освіти.
Завдання перебудови системи освіти, що поступово реалізується в Україні,
вимагає творчого оновлення всіх її ланок, зокрема музейної справи. Сучасний
музей навчального закладу повинен стати одним із ефективних засобів навчання,
розвитку, виховання молоді у процесі вивчення історії та культурної спадщини
України, загальнолюдських цінностей, їх збереження, використання, примноження.
Досягненню цієї мети сприятиме розробка і впровадження науково-методичних засад
музейної педагогіки, краєзнавства, що ґрунтуються на перевіреному практикою
історичному та сучасному досвіді музеїв загальноосвітніх шкіл.Одним із завдань педагогічного колективу школи, в якій є музей, - якомога ефективніше використовувати його зібрання в навчально-виховній роботі з учнями.
Основу будь-якого музею, в тому числі й шкільного, складають фонди. Базовим елементом фонду є музейний експонат. Існує декілька класифікацій музейних експонатів. Найчастіше серед них виділяють такі:
- культурно-історичні пам'ятки, історичні джерела всіх типів;
- науково-допоміжні матеріали - карти, схеми, таблиці, плани, графіки;
- відтворені - копії, репродукції, фотографії;
- тексти - продумана, цілісна, систематично організована сукупність заголовків до розділів і тем, анотації, етикетки, тобто ті написи, що полегшують розуміння змісту експозиції і дають інформацію про експонати .
Шкільні музеї створюються й функціонують у загальноосвітніх школах і позашкільних установах з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу, розвитку пізнавальної та творчої активності учнів, формування в них навичок ціннісноорієнтованого ставлення до історико-культурної спадщини, прилучення до неї. Специфіка шкільного музею полягає в тому, що характер і зміст його діяльності визначається педагогічною доцільністю, можливістю комплектувати його згідно з вибраною концепцією та профілем.
Шкільні музеї мають деякі специфічні риси діяльності, оскільки мета їх створення й завдання їхньої діяльності завжди педагогічні. На різних історичних етапах педагогічні завдання реалізовувались специфічними музейними засобами, що відповідали характеру школи, основним напрямкам панівної дидактичної системи.
Таким чином, правомірність існування й ефективність діяльності шкільного музею визначаються, по-перше, ступенем залученості в його діяльність учнів, а, по-друге, використанням його матеріалів у навчально-виховному процесі, причому не тільки учителями-ентузіастами, а й усім педагогічним колективом.
Теоретичне обґрунтування використання фондів шкільного музею в процесі вивчення історії було закладено радянськими методистами у 50-60-ті роки ХХ ст. Ефективність використання шкільного музею в навчанні визначалася вченими і методистами різнобарвністю форм і методів на уроках. У практиці радянської школи склалися наступні види навчальної діяльності з використанням експонатів шкільного музею: навчальна екскурсія в музеї, урок-екскурсія в музеї, використання музейних експонатів учнями як навчальних посібників на уроці, демонстрація музейних предметів під час бесіди учителя, підготовка доповідей і повідомлень учнями для уроків за завданням учителя на основі їх самостійної роботи в музеї, заняття шкільних факультативів, гуртків, спілок, проведення навчально-практичних конференцій.
У радянській методичній літературі зустрічається цілий ряд публікацій, щодо використання екскурсій як основної форми діяльності в шкільному музеї. Екскурсія, зазвичай, визнавалася формою навчально-виховної роботи з учнями, яка передбачала організований вихід за межі школи для спостереження явищ, що вивчалися в звичайних умовах .Проте радянські методисти більше приділяли увагу виховному потенціалу шкільних музеїв. Вони вважали, що основне їхнє завдання - викликати інтерес до теми, збагатити навчальний матеріал наочністю. Базовим у принципі історичного краєзнавства був взаємозв’язок місцевої історії з історією усієї країни . Відомий український методист М.М. Лисенко стверджував, що учні більш ґрунтовно і свідомо засвоюватимуть історичний матеріал тоді, коли вони безпосередньо його споглядають . Найкращим засобом пізнання історичних пам'яток М.М. Лисенко вважав вивчення їх оригіналів, а єдиним методом забезпечення такого систематичного вивчення справжніх пам'яток історії є використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії, зокрема дослідження історичних пам'яток у місцевих музеях. У 80-х роках ХХ ст. в діяльності шкільних музеїв почала домінувати навчальна функція. «Шкільний музей – це тип навчального музею» - стверджував М.С. Борисов.
Якщо проаналізувати публікації зі шкільного музеєзнавства сучасних педагогів, то постає наступне: з 1991 року ми майже не зустрічаємо джерел використання основних і допоміжних фондів шкільних музеїв на уроках історії. Спробу дослідити форми і методи вивчення краєзнавчих об'єктів зорієнтовані на поглиблене їх вивчення учнями, зробив Я. Треф’як у публікації «Методика краєзнавчої роботи в школі». Автор вважав, що однією з визначальних форм організації краєзнавчої роботи є екскурсії до музею, лабораторні роботи з документами, архівними матеріалами, навчально-практичні роботи з експонатами. Науковці О.Пометун і Г.Фрейман у праці „Методика навчання історії в школі” орієнтують на досвід європейських педагогів у питанні використання музейних експонатів на уроках історії. Автори пропонують під час роботи в музеї використовувати т. зв. „робочі аркуші” із серіями завдань для дослідження одного чи декількох експонатів . Елементи роботи з експонатами шкільного музею описав К.О. Баханов в праці «Лабораторно-практичні роти у викладанні історії України». Тут він розкриває методику роботи з речовими джерелами в умовах використання практично-лабораторного методу навчання історії. Автор визначає основні етапи самостійної роботи учнів над історичним джерелом (в т. ч. над музейним експонатом).
Роберт Страдлінг у праці „Викладання Істрії Європи ХХ століття” висловлює думку про те, що використання музейних засобів інформації і реконструйованого оточення допомагає створити відчуття історичного періоду, тоді як інтерактивний підхід і численні маршрути по музею сприяють індивідуальному і груповому навчанню. Крім того, на думку автора, музей є джерелом свідчень, на які можна зробити запит і проводити аналіз тим же шляхом, що і аналізується інше джерело історичних свідчень.
В публікації Л.М. Бєлякової «Уроки в музее» зроблено спробу розглянути функціональні компетенції учня, яких він набуває в процесі роботи з музейними експонатами. На думку науковця це: пізнавальні (діалог з епохою, особистістю, музейним експонатом); діяльнісний (учні працюють як дослідники); кульмінаційний (самореалізація і самоактуалізація). Таким чином, проведений аналіз науково-методичної літератури дозволяє зробити висновок про недостатнє вивчення питання використання експонатів шкільного музею на уроках історії.
Аналіз того досвіду який є на сьогоднішній день, дозволяє нам стверджувати, що існують різні підходи до класифікації методів роботи з використанням музейних експонатів на уроках історії. Так М. Борисов виділяє два можливих варіанти:
1. Пояснення учителем навчального матеріалу із залученням фондів шкільного музею;
2. Поєднання пояснення учителем навчального матеріалу з самостійною роботою учнів над експонатами.
Ми ж пропонуємо до цих двох варіантів долучити й третій. Загальновідомо, що з використанням інноваційних підходів до навчання на уроках історії, суттєво змінюється функція учителя й учня. У зв'язку з цим можливий варіант, коли учні самостійно досліджуватимуть музейні експонати як джерела інформації без допомоги учителя за розробленими схемами, пам'ятками.
Зупинимося на даних варіантах детальніше.
В першому випадку під час використання музейних експонатів на уроках історії може використовуватися система концентризму та сумісного концентризму. Для системи концентризму типовим є поступове отримання учнями знань (на основі демонстрації експонату) з історії рідного села (міста), району, області, держави. Система сумісного концентризму передбачає демонстрацію музейного експоната, та синхронізація знань з історії на місцевому, районному, обласному та загальнодержавному рівнях .
Слід зазначити, що пояснювально-ілюстративна розповідь учителя завжди залишалася потужним методом у викладанні історії. «… Слово може замінити наочність, але одна наочність ніколи не замінить слова» - стверджував М.І. Пирогов. Без живого слова учителя або учня навіть найбільш яскраві наочні посібники не нададуть учневі потрібного впливу і тому великою помилкою учителя буде ігнорування даними методами.
В другому випадку відбувається поєднання пояснення учителя навчального матеріалу з самостійною роботою учнів над вивченням експонатів музею. Прийомами активізації пізнавальної діяльності учнів під час таких варіантів уроків є: «здивування» (співставлення двох музейних експонатів, під час якого діти знаходять такі спільні риси, що це викликає подив у учнів); «інтелектуальний штурм» (робота учнів в міні-групах, кожній з яких ставиться запитання: «Чого не очікували?»); «головна життєва мудрість» (група повинна підготувати висновок, головну думку трьома-чотирьма реченнями); «повчальна мудрість» (складання 2-3 проблемних адресних запитань, які можна задати учневі, вчителю, музейному працівнику); «бенефіс музейного експоната» (учням пропонується провести міні-екскурсію використовуючи один експонат). Пошук можливостей оптимізації музейних занять привів ряд учителів та методистів до використання маршрутних листів, які дозволяють індивідуалізувати навчальний процес. Це дозволяє зробити опис конкретного музейного уроку. Даний вид діяльності стимулює учня, оскільки показує ступінь участі його на кожній стадії роботи над темою. Існують такі стадії самостійної роботи учня з музейними експонатами: описова, конструктивна, класифікаційна, інтерпретаційна, творча .
Для посилення пізнавального рівня експозиції не досить показувати лише оригінали, необхідно широко використовувати різноманітні допоміжні матеріали (карти-схеми, художні твори, текстовий та анотаційні матеріали).
В третьому випадку виконуючи завдання вчителя у формі запитань учні самостійно досліджують музейний експонат. Причому метою такого виду самостійних робіт учнів є не стільки дослідження навчального матеріалу за допомогою музейного експонату, скільки розвиток певних здібностей, умінь і навичок пізнавальної активності та самостійності учнів. В подібному учнівському дослідженні допускається використання 1-2 музейних експонатів, не береться до уваги текстологічна та фактографічна критика джерела (їх подають учням верифікованими), за винятком випадків, коли ставиться за мету розвиток критичного мислення і вміння дивитися на події під різними кутами зору.
Структура подібної самостійної роботи учнів над музейним експонатом має являти собою єдність таких складників: 1) актуалізація знань і корекція опорних уявлень; 2) мотивація навчальної діяльності; 3) усвідомлення змісту; 4) самостійне виконання роботи; 5) узагальнення та систематизація результатів; 6) підбиття підсумків.
Проте для використання будь-якого наочного матеріалу в т.ч. музейних експонатів в процесі викладання історії існують певні обмеження. Не слід завантажувати урок великою кількістю наочного приладдя. Добирати наочний матеріал потрібно так, щоб він був доступним і зручним для огляду. Варто спеціально готувати учнів до сприйняття наочного матеріалу. Методика демонстрації наочного приладдя має спиратися на певні психологічні закономірності сприймання, такі як виділення об'єкту з фону, перехід до сприймання нерозчленованого цілого до його елементів і далі знову до цілого.
Ефект в навчально-виховному процесі музейний матеріал дасть тоді, коли він є не тільки засобом ілюстрації та конкретизації загальноісторичних подій і явищ, але й джерелом отримання нових знань, розширення наукового світогляду учнів, коли музейний експонат є зручним для порівняння, співставлення, коли він тісно пов'язаний із загальноісторичними процесами і розкриває специфічні особливості розвитку рідного краю.
Актуальним на сьогодні є використання музейних експонатів на уроках історії із застосуванням новітніх інформаційних технологій. Можна виділити наступні переваги використання новітніх інформаційних технологій для демонстрації музейного експонату: якість зображення – яскраве, чітке і кольорове зображення на екрані; зручне пояснення виду роботи з різним приладдям; легке усунення недоліків і помилок у слайдах; детальне пояснення матеріалу або розгляд лише базових питань теми залежно від підготовленості учнів; коригування темпу й об'єму навчального матеріалу; достатньо добре освітлення під час демонстрації презентації робочого місця учнів; значне підвищення рівня використання наочності на уроці; зростання продуктивності уроку; встановлення міжпредметних зв'язків.
Отже, виховна, навчальна робота шкільних музеїв спрямована на формування гармонійної, соціально активної особистості, на її моральне, естетичне виховання, поглиблення інформованості, освіченості. З цією метою виявляються особливості роботи на уроках історії з музейними експонатами: специфічність навчально-виховного потенціалу музейних засобів;
особливості педагогічного впливу музеїв на різні вікові групи; фактори, що впливають на визначення тематики, форм і методів навчально-виховної діяльності музеїв.
Критичний аналіз сучасного музейного будівництва та краєзнавчого руху в системі освіти дає підстави зробити висновок, що тут існує чимало проблем, обумовлених скрутними обставинами часу, нігілістичним ставленням до пам'яток історії, різноманітних проявів справжньої народної культури, залишками формалізму в навчально-виховній роботі, часом відсутністю чіткого уявлення про національну школу. З другого ж боку, маємо широку мережу музеїв навчальних закладів, певний позитивний досвід їх використання у навчанні та вихованні, значний інтерес народу до власної історії, потяг до культури, піднесення громадської та творчої активності. Тому нагальним завданням нашого часу є не лише усунення існуючих недоліків, але й з'ясування позитивних тенденцій, перспективних напрямків подальшого розвитку музеїв навчальних закладів, оновлення змісту роботи, впровадження в практику науково обґрунтованих форм, методів навчально-виховної діяльності з використанням фондів шкільних музеїв.
Успіх музейної діяльності в сучасній школі залежить від того на скільки вона сконцентрована на головних найбільш актуальних напрямах, в якій мірі вона забезпечує вирішення гострих питань сьогодення.
http://navigator.rv.ua/index2.php?id=609&itemid=30&option=com_content&task=emailform
Немає коментарів:
Дописати коментар